Воєнні фільми - це завжди високе напруження, буря емоцій і трагедія. Адже війна сама по собі - це величезна трагедія, і не лише якоїсь окремо взятої країни та її народу, а кожної особистості, кожної людської долі. Саме тому одним із моїх найулюбленіших є фільм "Незламна", або "Битва за Севастополь". Як на мене, він чи не найкраще показує, наскільки сильно війна здатна зруйнувати життя одних і піднести до вершин інших. А часом трапляється, що зруйнована доля - це і є шлях до вершини. Особливо, якщо ти - жінка...
Це стрічка українсько-російського виробництва 2015 року, знята режисером Сергієм Мокрицьким. Головні ролі у ньому зіграли Юлія Пересільд і Євген Циганов. На мою думку, Юлія Пересільд зуміла дуже майстерно розповісти про свою героїню. А вона у неї особлива. Це одна з найвідоміших жінок-снайперів Другої світової війни, українка Людмила Павличенко. Вона пішла на фронт добровольцем, стала одним із найуспішніших снайперів, знищивши 309 фашистів. Нею захоплювалися, їй присвячували пісні, діти вважали її прикладом для наслідування, її називали "Леді Смерть"... Але лише одиниці, серед я ких була перша леді США Елеонора Рузвельт, бачили в ній жінку. Жінку, у якої війна забирала найдорожчих людей: вона тричі втрачала своє кохання, вона втрачала друзів. Керівництво бачило в ній лише смертоносну машину, але Людмила хотіла лише, щоб помітили її почуття та здатну на емоції (попри професію снайпера) душу. І саме під час поїздки до США у складі делегації молоді та військових вона сказала слова, які, мабуть, стали безсмертними: "Джентельмени, мені лише 25 років і я вбила 309 фашистів за цей час. Чи не вважаєте ви, панове, що ви занадто довго ховаєтеся за моєю спиною?" Ці слова були криком її жіночої душі і знаком для всього світу, що жінки мають бути берегинями людства, а не знищувати його.
Цей фільм один із тих воєнних фільмів, які розповідають не про відвагу в боях, не про визначні події, що змінили хід історії, а про людську душу. Тому його варто переглянути всім.